lt210618_2

Рай – це всього лиш хліб, і більш нічого. Саме під таким гаслом у Танському НВК пройшов урок-реквієм для учнів школи. Діти мали можливість торкнутись душею тієї замуленої криниці історії, відчути біль і страждання замордованих людей.

Кожен українець знає, що голодомор в Україні був штучним, що продукти в людей відбирали силою. І тривало це жахіття 17 місяців.

Не обминуло це страшне лихо й наше село Танське. Від голоду померло близько 500 жителів села. Прізвища та імена цих людей навічно залишаться в народній пам’яті. Щорічно в нашій школі проводяться заходи щодо вшанування жертв голодомору. Ми повинні це пам’ятати. Живі свідки тієї чорної пори відходять від нас у небуття. Але завдяки їхнім розповідям про ті часи ми ще можемо дізнатись правду та  імена тих, кого забрав у небуття невпинний час. Закарбуємо в пам’яті слова  про те, що замовчувалось роками. Ми зобов’язані про це розповідати своїм дітям, а також дітям своїх дітей. Вони повинні знати про цей жах.

У пам’яті людській навіки залишиться 1933 рік – найстрашніший в історії рік – рік голодомору. Україну називали житницею, але, грабуючи її по-хижацькому, не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка.

Ми закликаємо дорослих і малих схилитись перед пам’яттю наших невинно загиблих батьків, братів і сестер. Це дуже потрібно для кожного з нас, для нинішнього і прийдешнього поколінь, для нашої єдності, для нашої віри у життя і справедливість. Траурною ходою та покладанням квітів до пам’ятного знаку, що розташований на сільському кладовищі, жителі села та учні школи вшанували пам’ять померлих.

Тож, Господи, якщо се чуєш слово,

Згадаймо мертвих і живих,

Хай не забудем  ми ніколи

Кісток жертовних, вікових.

Вчителька  української мови та літератури

Танського НВК, Кифорук Оксана Вікторівна,

сільська бібліотекарка,

Гнилозубенко Ніна Андріївна