За роки своєї історії рідна мова зазнавала утисків та переслідувань. Але, всупереч цьому, вона чудово збереглась та є державною мовою.

21 лютого – Міжнародний день рідної мови, оголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 2000 р. для сприяння мовному й культурному різноманіттю й багатомовності. Мова є найсильнішим інструментом збереження її розвитку, нашої матеріальної й духовної спадщини.

У 1834 році вчений-мовознавець Ізмаїл Срезневський писав, що українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступається чеській за кількістю слів і виразів, польській – мальовничістю, сербській – приємністю. «Ця мова,- писав він, – може рівнятися з освіченими мовами гнучкістю й багатством синтаксису, мова поетична, музична, мальовнича». Але так вважають не всі, особливо молодь. Коли йдеш по вулиці, то рідко почуєш милозвучне українське слово, мешканці міст вважають, що українська мова – це мова сіл, і тому нині майже всі намагаються вживати максимальну кількість російських слів, вважаючи, що це, як вони говорять, «круто», «модно».

Але хіба це модно, коли ти зрікаєшся рідної мови? Чи задумувалися ми хоч раз над тим, що не зустрінеш громадянина Росії, який би говорив українською мовою?!

Звісно, ні! Росіяни є патріотами своєї країни і не «зрікаються» рідної мови так, як це робимо ми.

Й.Г. Гердер вважав, що той, хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини. Ти маєш право вивчати різні мови, для досконалого їх вивчення потрібно 6 років, але ти не маєш права забувати рідну мову, яку ти повинен вивчати протягом усього свого життя.

Щоб любити рідну мову, треба думати українською. Сьогодні нам, українцям, треба плекати рідну мову. Ми маємо свою державність, відчуваємо себе нацією. Наша рідна українська мова легка, мелодійна, співуча. Це мова поезії, почуттів і кохання.

Мова – це душа народу. Якщо у людини забрати мову, вона перестане бути Людиною.

А найбільше хочеться погодитися зі словами П. Шафарика. Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її відкидає й зрікається, чинить над собою самогубство. Тому, захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, право на існування, на майбутнє.

Доки мова жива в устах народу, до того часу живий і народ.

“Наша мова – пісня, і в словах любов”, – під такою назвою в Іванівській ЗОШ пройшло літературно-музичне свято присвячене Міжнародному дню рідної мови.

IMG_9086

У рамках свята ведучі Цюра В.О. та Гербут О.В. (методисти районної центральної бібліотеки) декламували найкращі зразки поезії про рідну мову, а також у формі театралізованого екскурсу в минуле прослідкували історію походження і розвитку української мови, адже відомо, що, не знаючи історії, не можна творити свого майбутнього. Вірш Віктора Баранова «До українців» та байка П.Глазового «Кухлик» прозвучали у виконанні ветерана культосвітньої праці Степана Буряка. Лунали пісні народного ансамблю  української пісні «Горицвіт» Уманського районного центру культури та дозвілля. А кому ж, як не молодій еліті, розвивати і популяризувати рідну мову, яка зайняла третє місце у світі (після французької та перської) за своїм багатством і красою?!

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти – як і насущий хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити!

Сподіваємося, що ці слова про рідну мову, які стали лейтмотивом свята, учні пронесуть крізь усе своє життя.

IMG_9094

 

                                                                                     Директор РЦБ Кравчук Л.М.